В оселі американської українки з Чикаго (штат Іллінойс) Ганни Дахно відновилася ікона Божої Матері. З того часу біля чудодійної ікони побувало багато людей і, помолившись біля неї, отримали зцілення.

Понад десять років тому ікону з потемнілим ликом Божої Матері хтось викинув із одного з чиказьких храмів. Пані Ганна, знайшовши її, принесла додому і повісила у своїй кімнаті. Одного разу, переставляючи квіти, за якими висіла ікона, жінка ледве не знепритомніла від здивування: колись майже чорне обличчя Божої Матері випромінювало яскраве сонячне світло.

Про це пані Ганна Дахно розповіла Патріархові Київському і всієї Руси-України Філарету, який восени 1998 року правив Божественну Літургію в Українській Автокефальній Православній церкві Святої Покрови. Це, до речі, була одна із численних служб, здійснених Патріархом Філаретом під час візиту до Сполучених Штатів Америки, у складі делегації якої я також мала високу честь бути. Тоді Святійший на запрошення пані Ганни поїхав до неї додому і освятив цю ікону. Слава про чудодійну ікону Божої Матері рознеслась не лише містом, а й по всій Америці. Одні українські іконописці хотіли навіть купити її за три тисячі доларів. Однак щира, боголюбива Ганна сказала, що не продасть її ні за які кошти. А, до речі, під час нинішнього мого перебування в її оселі, де віє Божою благодаттю і теплотою, пані Ганна поділилася зі мною своїм сокровенним: вона планує подарувати цю ікону Патріаршому Собору. І, справді, пані Ганна — унікальна українка. Про неї, зокрема, американське телебачення транслювало цікаву передачу.

Мешкає вісімдесятишестилітня Ганна Дахно, яка, вочевидь, за волею Всевишнього, народилася на Різдво, у величезному триповерховому будинку, який, за її словами, нині коштує мільйон доларів. Щоправда, її дім радше нагадує музей. Насамперед, тут є чимало різних ікон, скульптурок з релігійної тематики, картин, де зображені біблійні сюжети, Тарас Шевченко, Леся Українка, українська природа. Одним словом, у всіх її шістнадцяти кімнатах (кімнати є ще й у підвальному приміщенні) панують мотиви рідної неньки України. Вони — у вишитих подушках, сорочках, скатертинах, серветках, в українській природі і в хатках, майстерно зображених на численних картинах, у незбагненній кількості україночок, що, немов живі, сидять на ліжках, диванах, столах і кріслах. І взагалі — тут стільки різних лялечок, котиків, зайчиків, інших різноманітних іграшок, що про їхню точну кількість не знає навіть сама господиня. Хоча для неї вони всі — як справжні.

З ними, як із живими, вона розмовляє, всі вони гарненько прибрані й доглянуті. А ще у хаті-музеї пані Ганни Дахно надзвичайно багато квітів: живих вазонів, що цвітуть в усі пори року і милують око в різнобарвно розписаних вазах. Квітами пані Ганна Дахно гарно удекорувала всі вікна, двері, меблі.

На кожній зі сходинок — з першого і аж до третього поверху — також у різноманітних горнятках палахкотять пелюстки цього незбагненного дива природи. Біля будинку весною, влітку і аж до пізньої осени — найкращий на всю околицю дивосад. І за цим усім вона доглядає сама, а ще їй, очевидно, допомагає Господь. У цьому переконані й ті українці-активісти, які, зокрема, приходили до нас під час мого проживання в Ганнусиній хаті, — бізнесмен Микола Кочерга, художник Володимир Монастирецький з дружиною Ольгою, Віталій Семенов з «Незалежного радіо», Роман Заяць, пані Галина Грушецька, Галина Угрина, Любомира Матвіяк, а також Ольга Винничук, Ярослав Боднар, Тарас Корецький з ансамблю «Черемшина», молодий поет Любомир Федюк та інші (Про них — мої подальші розповіді на шпальтах «Українського Слова». — Н. Б.).

А його, Творця всього видимого і невидимого, Ганнуся шукала ще в дитинстві, коли малою бігала у пшеничне поле села Великі Загайці, що на Тернопільщині. Велика віра у Всевишнього і молитви до нього врятували її в роки Другої світової війни, коли її, двадцятилітню дівчину, вивезли на роботу до Німеччини.

Звідти шлях її, як і тисяч інших українців, що не захотіли повертатися до «комуністичного раю», проліг через океан. Тут, в Америці, вона важко працювала, іноді навіть на трьох роботах водночас, а найдовше — протягом тридцяти п’яти років — прибиральницею в оперному театрі (м. Чикаго). За свою працю отримала з Вашингтона подяки від американського уряду, які нині також гідно прикрашають її оселю. Удвох із чоловіком Іваном Ганна Дахно виховала чотирьох дітей: Надію, двійняток Ярослава й Богдана, Григорія. Але мали бути ще одні двійнятка, однак через непосильну роботу їх не вдалося виносити. Нині Ганнуся тішиться уже шістьма внуками і трьома правнуками. Щоправда, всі її нащадки, окрім сина Ярослава, який мешкає на третьому поверсі її будинку, живуть, згідно з американськими звичаями, окремо.

Якось років через п’ять після смерти чоловіка Ганні Дахно наснився дивний сон. Начебто в небі над її хатою пролетіла незліченна кількість яскравих зір, а потім з’явилась велика золота тарілка. З неї розкрився великий глобус, на якому вона побачила чітко і свій штат Іллінойс. І з нього вийшов сам Господь. Сяйво було таке велике, що важко було розгледіти обличчя Всевишнього. Тож Ганна мовила до чоловіка: «Бачиш, старий, кажуть, немає Бога, а ми бачимо його живого».

Відтоді вона відчула якусь надзвичайну силу у своєму організмі й почала ще більше працювати, і не лише для родини, а й заради всіх ближніх. Вона стала опікуватися всіма старими, немічними сусідами, до речі, за віком іноді молодшими від неї: закуповувала їм продукти, допомагала уладнати інші побутові справи тощо. Мала ключі від багатьох хат, бо їй довіряли доглядати за свійськими тваринами чимало людей, котрі їхали на відпочинок. До речі, у Ганнусі завжди було багато своїх домашніх улюбленців. Зараз значно менше — чотири кицьки, три собаки і два папуги. А також вона дає їсти всім пташечкам, які прилітають до даху її гаража, що видніється за розкішними кронами дерев у кінці саду.

Одного разу ми поїхали з пані Ганною до магазину, де вона закупила повний візок продуктів для братів наших менших. Завважте, Ганна Тимофіївна сама водить машину, незважаючи на те, що стрілки її життя наближаються вже до 90-літнього рубежу! «Хоча я багато грошей витрачаю на годування тваринок і пташечок, але за доброту Бог нагороджує мене міцним здоров’ям, і я майже не звертаюся до лікарів і на цьому економлю ще більше», — жартуючи, пояснює завжди усміхнена Ганна.

І справді, свої гроші, тобто пенсію в розмірі 1300 доларів та символічні кошти, що їх дає син Ярослав за оренду третього поверху, вона, крім оплати на комунальні послуги, витрачає здебільшого на добродійні цілі. Собі залишається небагато. Хоча чимало її відвідувачів дивуються: «Чому, скажімо, пані Ганна не здає в оренду такі розкішні кімнати на другому поверсі?» На що вона завжди відповідає: «Там живе Бог». Гадаю, правда за нею. Чи не тому щоразу, коли приїжджаю в Чикаго, люблю зупинятися в пані Ганнусі, купатися в її невичерпній доброті і ласці. В її оселі — наче в Бога за пазухою. Тут добре мріється, мов з чарівного джерела, струмують поетичні слова. І звичайно ж, в її оселі народився вірш, присвячений Ганнусі Дахно:

          У ніч святу, як народивсь Христос,
          У Божий світ з’явилась Ганна,
          На Україні лютував мороз,
          А в сповитку дрімала панна.

          Раділи щиро небо і земля,
          Всміхались ніжно батько й мати,
          Злітались анголяточка здаля,
          Щоби дитинку колихати.

          Ніхто тоді не відав, і не знав,
          Що доведеться їй пізнати,
          Край отчий ворог сплюндрував,
          Ганнусю юну вигнав з хати.

          Як Божий син карався на Хресті,
          Страждала гірко у неволі Ганна,
          Й почув Господь її молитви золоті:
          Настала мить щаслива, довгождана.

          Тепер Ганнуся — мовби у раю
          Живе, в заквітчаній господі,
          І ближньому любов свою
          Дарує щедро при нагоді.

          Вона — мов Божа Матінка свята:
          Красива, люба, щира, осяйна,
          Всевишній, дай їй многії літа,
          Най вічно квітне юність весняна.

Я не помилилась. У неї юні душа і серце. Треба було бачити, з яким ентузіазмом вона прасувала українські рушники, коли разом з іншими парафіянками церкви Святої Покрови — Галиною Дубровською і Марією Кривенко — готували до Світлого Воскресіння Христового храм. Треба було бачити, якою королевою, у сніжно-білій сукні, прийшла вона на Пасху на Всеношне Богослужіння і стійко виспівала у хорі до четвертої ранку. Вона — з Богом, а отже — ніщо не здолає її. Ось тому Ганна Дахно свої кошти жертвувала на будівництво Свято-Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, в селі Городище на Волині, для православних храмів у Полтаві та в рідному селі Великі Загайці, для Свято-Успенського храму в селищі Клевань, для церкви Святого Володимира в м. Надвірна Івано-Франківської области. Зокрема, у подячному листі від парафіяльної ради церкви Святого Володимира, що належить до Київського патріархату, є й такі милі серцю рядки: «Нехай Всевишній Господь винагородить Вас, пані Ганно, щедрими ласками міцного здоров’я, родинного щастя на землі та у вічності. Нехай Ваша пожертва з Божого благословення стократно примножить добробут і достаток у Вашому житті». Поруч з подяками від цих церков стіни Ганнусиної оселі прикрашають листи вдячности від митрополита Данила, який проживав у її хаті, від ради директорів Законодавчого фонду-музею з Вашингтона, від Індіанської школи Святого Йосипа, окремо зберігаються вдячні листи від багатьох людей з України.

Завдяки коштам Ганни Тимофіївни було розписано ікони в українській православній церкві Святої Покрови м. Чикаго, а для настоятеля цього храму Ганна Дахно власноруч пошила ризи. Чимало одягу, взуття, іграшок відправила вона до дитячого інтернату м. Тернополя, для малозабезпечених сімей цієї области та Черкащини. І нині в її хаті стоїть чимало пачок для відправлення в Україну.

«Рідній Україні, — каже Ганна Дахно, — я допомагала й допомагатиму скільки вистачить моїх сил. А біля освяченої Патріархом Філаретом ікони я щоднини молюся за нашу церкву, за Україну, за те, щоб давав Господь сили і мудрости нашому Президентові Віктору Ющенку, аби привести український народ до кращого життя. Я завжди молюсь і молитимусь за всіх людей, котрі загинули за нашу Україну, за тих, хто нині працює заради неї та її майбутнього».

          Ніна БАЙ

http://www.ukrslovo.com.ua/