Богдан Ярош, доктор політичних наук, професор Волинського Державного Університету ім.. Лесі Українки в своєї праці „Сторінки політичної історії західноукраїнських земель 30-50-х років ХХ століття” висловлює:
У березні 1947 року Урядовій Комісії Безпеки генерал Мосор подав концепцію переселення, яку схвалили і передали для затвердження членам Політбюро ЦК Польської Об'єднаної робітничої партії (ПОРП). Як привід для вирішення української проблеми використано вбивство віце-міністра оборони Польщі К.Свєрчсвського.
Політбюро ЦК ПОРП зажадало прискорити темпи переселення українців та змішаних сімей на західні землі Польщі. Операція «Вісла» стала завершальною акцією проти українців Польщі. Вона мала насамперед політичний характер, тому що організовувалася ЦК ПОРП. Центральний Комітет ПОРП «благословив» і створення концентраційного табору для українців у Явожно. Серед 3936 в'язнів-українців цього табору - 823 жінки, 37 священиків, а також багато дітей.
16 квітня 1947 року найвища партійна влада Польщі Політбюро ЦК ПОРП приймає рішення про «остаточне розв'язання української проблеми в Польщі». Для цих цілей створено групу «Вісла» у складі 17440 солдат польської армії та 500 міліціонерів. 28 квітня 1947 року за відпрацьованою схемою розпочалося масове виселення українці» від Бреста до Нового Сонча. О 4-ій годині ранку солдати оточували з усіх сторін село і зганяли людей на майдан, їм оголошували, що на спорядження дається декілька годин. Потім усіх відправляли до збірних пунктів, а там запихали у вагони і везли на північно-західні землі. Перший етап операції тривав до кінця травня 1947 року. На початку червня розпочався другий етап, який охоплював усі повіти і був найбільш масовим. На третьому етапі відбувалося так зване «зачищення». За наказом командира групи «Вісла» генерала Мосора створювалися пошукові групи, завдання яких полягало у виловлюванні тих, хто нелегально повертався з місць вивезення.
Офіційно операцію «Вісла» завершено 31 липня 1947 року, але депортації українського населення тривали до пізньої осені. Переселення продовжувалися ще і в 1948 році. Останні 32 українські родини виселено на початку 1950 року.
У ході операції «Вісла» до 31 липня 1947 року, за даними Генерального штабу Війська Польського, наведеними у 22-му томі «Літопису УПА», убито 655 і взято в полон 1466 членів і прихильників УПА та ОУН. Співробітниками Міністерства громадської безпеки до 31 вересня 1947 року заарештовано 2274 українців, звинувачених у належності до збройного підпілля. Для непокірних, крім таборів у Явожно і Освенцімі, створювалися спеціальні військові суди. За неповні чотири місяці суддівськими «трійками» засуджено 315 українців, з них 173 - до страти. Всього ж засуджено до смертної кари 342 українці.
Операція «Вісла» проводилася в тісній взаємодії з радянськими каральними органами. Для цього зі Львівської області до Польщі передислоковано танкову дивізію. Уряд Чехословаччини надіслав для цих цілей гірську бригаду. За даними Генерального штабу Війська Польського, з території трьох воєводств та 22 повітів виселено 140575 осіб українських і змішаних сімей. Українців розселили невеличкими групами на території 9 воєводств І 71 повіту. В Ольштинському воєводстві розміщено понад 56000 українців. У Щецинському воєводстві українці складали 8,2 % від всього населення, Вроцлавському - 5,9. Гданському - 4,7, Познанському - 3,7.
Однак остаточних підрахунків, на нашу думку, ще не зроблено. Тому справедливо вважає відомий дослідник Ю.Сливка, підсумовуючи, що «внаслідок військово-політичної акції «Вісла» зі споконвічної о українського краю було повністю виселено на так звані «землі одзискане» понад 36000 родин, що становило, за різними даними, від 145000 до 150000 осіб».
На першому місці, без сумніву, стояло вирішення української етнополїтичної проблеми. Про це свідчать І методи, які застосовувалися при переселенні. Виселяли не лише прихильників УПА, а всіх українців. Щоб швидше асимілювати українців, їм не дозволялося компактне проживання. Лемків, наприклад, спеціально розселяли в 45 повітах усіх північно-західних воєводств. Жителів лемківського села Фльоринки (178 сімей) поселили в 33 селах Зеленогурського і Вроцлавського воєводств. При цьому в 10 селах поселено по одній сім'ї.
Влада жорстоко карала тих, хто насмілювався повернутися на свою предковічну землю. Українців на території Польщі трактували як потенційних злочинців. Жорстокі переслідування, заслання до спеціальних таборів, заборона переселенцям залишати визначені місця без згоди адміністрації - все це копіювало режим сталінських таборів для спецпереселенців. Українцям заборонили сповідувати свою релігію, навчати дітей своєї мови.
Про антиукраїнську етнічну спрямованість політики переселень у Польщі свідчить виселення родин ідейних однодумців (членів ППР, партизанів Армії Людової та інших прокомуністичних формацій). Силою виселяли і тих, хто боровся разом з поляками проти українського підпілля. Виселенню підлягав кожен українець, незалежно від політичних і релігійних переконань.
Операція «Вісла», як бачимо була найжорстокішою, але не єдиною у репресивних заходах польського тоталітарного прорадянського режиму щодо українського населення. Відповідальність за неї покладається на польську комуністичну владу, сталінський режим і тодішнє керівництво УРСР, яке сприяло цим злочинам. У депортаціях та грубих зловживаннях влади яскраво проявилася антинародна сутність системи.
Олександр Гогун – історик з Санкт-Петербургу в книзі „Между Гитлером и Сталиным” (украинские повстанцы) освічує це питання:
По данным МВД УССР, в Закерзонье на начало 1947 г. дислоцировалось 27 формирований УПА с почти 5-ю тысячами бойцов (вероятно, к повстанцам здесь приплюсованы и подпольщики). Если верить че¬кистским отчетам, на 250 тыс. украинцев в ПНР приходилось столько же повстанцев, что и на 6-7 миллионов западных украинцев в советской Украине!
А активность повстанцев в Польше в целом не сильно уменьшилась, что было для польской администрации совершенной неожиданностью. «...(23 марта) 1947 г. одно из подразделений УПА организовало засаду и уничто¬жило выдающегося польского генерала, заместителя ми¬нистра обороны Польши Кароля Сверчевского. Эта ак¬ция была не только самым значительным успехом УПА в этом регионе — она стала и началом конца самой партизанской армии». Добавим: не только партизанской армии, но и укра¬инского меньшинства в Закерзонье,
Причем убили Сверчевского случайно: бойцы УПА из «пятерок» «Грыця» и «Стаха» в тот день устроили засаду на продуктовую машину. Но вместо хлебовозки показался одинокий «виллисе генерала, совершавшего инспекцию отдаленных гарнизонов. Грузовик охраны заба¬рахлил и отстал. Экипаж «виллиса» был расстрелян, боевики скрылись. Об убийстве столь важной «птицы» повстанцы узнали на другой день из передачи Би-би-си. Кароль Сверчевский был не рядовым польским военным, получившим свой чин и звание за приверженность приехавшему в обозе Красной армии просоветскому правительству. Это был ветеран коммунистического движе¬ния: в свое время под псевдонимом «Вальтер» он воз¬главлял польские интербригады во время Гражданской войны в Испании, то есть был одним из символов «на¬родной Польши».
Взбешенное правительство ПНР решило ускорить окончательное решение украинской проблемы. 7 мая 1947 г. представители СССР, Чехословакии и Польши подписали в Варшаве договор о совместной борьбе против повстанцев. В апреле началась знаменитая опе¬рация «Висла», которую возглавлял все тот же автор «пла¬на Моссора» — бригадный генерал Стефан Моссор, заместитель начальника Генштаба Войска Польского. Благодаря подавляющему численному и материально-тех¬ническому превосходству и тщательно разработанному плану, действия поляков увенчались полным успехом. Однако эта глава называется именно так: «Как с УПА не могли справиться в Польше». Ведь очевидно, что без по¬чти поголовного выселения украинцев с юга-востока ПНР властям было невозможно сломить повстанческое движение, сколько бы милиционеров, чекистов и солдат они не нагнали в этот регион. Пока за УПА были тылы, дей¬ствия польских властей ощутимого успеха не приносили.
Да и в успех «Вислы» не все сначала верили. Как отмечалось заместителем командира Оперативной группы (ОГ) «Висла» по политической работе подполковником Сидзинским 16 мая 1947 г, настроение населения и структура Сопротивления в приграничной к Украине полосы ПНР в какой-то мере свидетельствовали о том, что польская военно-репрессивная машина и на сей раз даст сбой: «До времени прибытия войск ОГ "Висла" ук¬раинское население было базой как членов УПА, так и ее материального обеспечения. Связи эти не ограничи¬вались селом, но относились также и к городам.
Ситуация с польским населением не была лучше. Террор и демагогия банд УПА и частое сотрудничество с НВС (Народными вооруженными силами (по-польски, НСЗ — N52), польским антикоммунистическим подпольем. — А. Г.) привели к диверсии польского населения, про которую "Хрен" пишет в бюллетене за март с. г.; "Польское население, живущее около нас, относится к нам полностью хорошо. Прибытие наших отрядов было воспринято с недоверием, подозрением и даже враждебностью"».
Проведение антиповстанческой операции сопровождалось массовой пропагандистской кампанией. Сочетание этих мер подействовало и на поляков, и на выселяемых украинцев.
«Официальные польские источники оценивают потери украинцев за период 1944-1947 гг в четыре тысячи человек. Реальная цифра, естественно, выше. Из этих четырех тысяч примерно полторы тысячи — бойцы УПА, остальные — члены ОУН и мирное население. Польские потери составили 2196 человек, в том числе 977 военнослужащих, 600 милиционеров, 599 гражданских лиц».
В северные и западные районы Польши переселилось не менее 160 тысяч украинцев. Обычно их вселяли в пустые квартиры и дома, из которых незадолго до этого были выселены немцы. Отдельные случаи сопротивления украинцев режиму наблюдались и позже, в том числе и на западных и северо-западных (новых) землях Польши, по которым рассеяли украинцев. Часть "переселяемых" по проверке попала в тюрьмы и лагеря. Символично, что недалеко от городка Явожно «Концентрационный лагерь Даксгрубе, построенный СС в июне 1943 г., с лета 1945 по весну 1949 гт. использовался как лагерь для немцев и фольксдойче, а также военнопленных. С мая 1947 г. сюда начали поступать украинцы, которых считали особо опасными; из 3873 украинцев (в том числе 707 женщин) умерли 162. В 1949 г., после освобождения фольксдойче, военнопленных и украинцев, Явожно... "перепрофилировали" в исправительно-трудовой лагерь для молодежи» (закрыли это нацистско-коммунистическое детище в 1956 г).
"Рассеянные" по всей территории Польши, украинцы на десятилетие прекратили свое существование как национальность. Многие скрывали свое происхождение от соседей, да и от собственных детей, которые быстро полонизировались и вырастали уже поляками. Те 80— 90 тысяч украинцев, которые остались в Люблинском и Жешувском воеводствах, были запуганы действиями властей, и прекратили всякую организованную общественную деятельность — тем более, что официально ее запрещали.
Некоторые послабления наступили после 1956 г., а сейчас украинское меньшинство в Польше ничем не ограничено в общественной деятельности и даже получает на это некоторые ассигнования от государства. Президент демократической Польши Александр Квасневский, признав неправомерность операции «Висла», в начале 2002 г. принес представителям Украины официальные извинения,
По поводу украинско-польского конфликта 1942-1947 гг. Папа Римский Иоанн Павел II, поляк Кароль Войтыла, в 2003 г. сделал заявление: «Настало время освободиться от мучительного прошлого!.. Пусть прощение — дарованное и полученное — разольется словно целеб¬ный бальзам, в каждом сердце. Пусть благодаря очищению исторической памяти все будут готовы поставить выше то, что объединяет, а не то, что разделяет, чтобы вместе строить будущее, основанное на взаимном уважении, на братском сотрудничестве и истинной солидарности».
11 июля 2003 г., в 60-ю годовщину украинско-польской резни на Волыни, в совместном заявлении президента Украины Леонида Кучмы и главы Польши Александра Квасневского прозвучали следующие слова: «Склоняя голову перед жертвами злодеяний и всех трагических событий, которые имели место в обшей истории, мы убеждены, что взаимное прошение будет первым ша¬гом к полному примирению молодых поколений украинцев и поляков, которые полностью освободятся от предубеждений трагического прошлого. Мы глубоко ценим и разделяем каждое слово, которым прощают, и слово, которым просят прошения, если оно идет от души».
В тот же день президенты двух соседних стран в небольшом селе Павловка на Волыни открыли памятник погибшим полякам и украинцам: «Память — Скорбь — Единение».
Юрій Борець- в ті часи вояк УПА під псевдо „Чумак” на теренах, де проводилась операція „Вісла” описує в своєї книзі „УПА у вирі боротьби”:
Антиукраїнський етноцид у Польщі, започаткований угодою 9 вересня 1944 р., було доведено до кінця у 1947 р.
Польським властям дуже скоро стало ясно, що добровільно люди не виселятимуться. У 1945 р. програму вигнання українців з прадідівських земель було поставлено на рейки терору, без якого фашистсько-комуністичні режими взагалі ніколи б не існували.
Палаючі українські хати і села, стрілянина і людський лемент стали ознаками краєвиду і життя на східних та південно-східних окресах Польщі. Так провадилася пацифікація — «умиротворення", після якого українські землі можна було залюднювати поляками. Українців у товарних вагонах силоміць вивозили на схід до СРСР, і на північний захід — на колишні старопольські землі, відібрані від Німеччини по Одру та Нису. Там їх селили розпорошено, по одній родині серед поляків, аби якнайшвидше вони втратили свою мову й національну свідомість. В есересерії українство виводилося гамузом, масово перероблялося на «хохлів скацаплених”, як називав колись зросійщеннх українців Панас Мирний, у Польщі — майже індивідуально, бо справа там була складніша через більшу віддаленість мов та з інших причин.
Під кінець 1946 р. на Забужжі ще залишалося понад 150 тис. українців. Близько 40 тис. було на Лемківщині і Надсянні, де вигідний для дій УПА терен допомагав протягом двох років паралізувати польський тиск. У перших місяцях 1947 р. польські колонізатори, разом із московськими інструкторами, взялися за остаточне розукраїнення території. На Лемківщину і Перємищину нагнали величезну кількість польського війська. Частина його продовжувала боротьбу проти сотень УПА. Під час інспекційної поїздки від куль українських повстанців знайшов заслужену смерть кривавий кат генерал К. Свєрчевський. Тож запланована ще до того велетенська операція остаточного розукраїнення відбулася вже без нього.
Операція набула назву «Вісла», що нагадувало про перемогу польського війська над арміями Тухачевського й Будьонного під Варшавою 1920 р. На цей раз польське військо діяло проти українських селян. Його дії спрямовувалися досвідченими інструкторами з Москви і точнісінько повторювали нелюдські каральні акції військ НКВД по виселенню кримських татар, чеченців, інгушів та інших репресованих Сталіним народів СРСР.
28 квітня 1947 р, кожне лемківське село і подвір'я одночасно були оточені польськими солдатами та військовослужбовцями Корпусу внутрішньої безпеки — польського варіанту НКВД. Протягом двох годин кожну українську родину було схоплено, без майна і худоби вивезено вантажними автами до Освенціма, найбільшого нацистського табору смерті, розташованого поруч — на півдні Польщі. Там їх усіх, включаючи дітей, було допитувано, багатьох із катуваннями, від чого померло до 200 осіб. Тих, кого після того не ув'язнювали, розвозили по нових місцях мешкання. Уся Лемківщика збезлюдніла. Те ж саме відбувалося у Надсянні, а далі й на всіх українських землях у Польщі.
* * *
Інформацію підготував Богдан Громадюк.
Санкт-Петербург квітень 2007 року
Квітень 2008 року – 61 рік операції ’ Вісла ’. Знайте і пам’ятайте!!! |
