В березні 1999 року Відділові визвольних змагань України
Львівського історичного музею було подаровано 45 графічних портретів,
виконаних політв'язнем - учасником визвольних змагань, нині львів'янином,
Віктором Митарчуком. Усі його образи-портрети охоплені єдиним гулагівським
простором; де географія Норильська і Воркути, Красноярська і Тайшету була
сповнена присутністю українського духу, вже невільного у вчинках, але
волелюбного у прагненнях. Віктору Митарчукові в усіх його роботах завжди
виходило знайти найсуттєвіші риси характеру кожного політв'язня. Щира
любов до мистецтва, постійна праця, довіра друзів — дали можливість
залишити йому для нащадків надзвичайно цінний історичний документ з
трагічних часів сталінського режиму, активним борцем проти якого був він
сам.
Віктор Митарчук народився 1920 року в селі Старосільці Коростишівського
району на Житомирщині в селянській родині. Батько його, Прокіп Ониськович,
в 1917-1919 рр. був старшиною в артилерійському підрозділі армії УНР.
Малювати почав з дитинства. Ще учнем четвертого класу брав участь у
Всеукраїнському конкурсі в Києві, де зайняв четверте місце.
Радянське лихоліття 30-х років на Східній Україні закарбувало в пам'яті
молодого художника жахливі сцени голодомору, колгоспної деспотії, і в той
же час зароджувало ідею боротьби за справедливе, згармонізоване життя.
Напередодні війни він закінчує Коростишівське педучилище. Далі —
мобілізований до червоної армії, направлений в Красноярськ, згодом — до
Другого Владивостоцького військово-піхотного училища, яке закінчив на
початку 1945 року. Демобілізований у ранзі старшого лейтенанта.
У 1945 році разом з родиною переїжджає до Львова, де зближується з
підпіллям ОУН, а згодом активно працює в пропагандивній сітці ОУН.
Підтвердженням цього є, наприклад, вірш "Слово повстанця", підписаний
псевдонімом "Блакитний", який було знайдено енкаведистами у повстанця
"Зірки" — Івана Олійника, загиблого у збройній сутичці 22 червня 1948 року
на теренах Ново-Яричівського району. Шляхом графічної експертизи слідство
встановило автора — Митарчука Віктора Прокоповича. Вірш було долучено до
вже заведеної на нього справи [Справа 25654. - Арх. СБУ Льв. обл. - стор.
188 /Пакет з речовими доказами/]. Наводимо його текст:
СЛОВО ПОВСТАНЦЯ
Не бачить покірних вам нас в кайданах. Не мучить по тюрмах, Сибірах:
ми краще у бою вмремо на ногах, ніж жити в тюрмі на колінах...
Ви в крові народній скуєте вінець... і скільки б крові з нас не спили,
із гордістю правду несе повстанець на Сибір, в кайдани, в могили.
Вам мало ще крові, що ріками йде, вам море схотілось розлити;
стяги дракона щоб алі були, над світом щоб їх почепити.
Із сліз материнських і крові синів вже море те скоро розлиє...
На поміч нам вийдуть сотні кораблів, — ми ждемо, і час цей назріє.
Вояк мордується Кремля катами... Час помсти над вами вже скоро прийде:
Хай житиме вічно ідея між нами, і місце почесне в нас в серці найде!
Вдячні нам будуть мільйони людей, що шлях ми їм вірний відкрили,
що злили їм блазмо із темних очей, і правди обличчя відкрили.
Маючи досвід військової організаційної роботи та літературний хист,
Віктор Митарчук також готував пропаґандивні статті про радянський режим. У
1950 році за зв'язок з ОУН був заарештований. Військовим трибуналом
ПрикВО засуджений на 25 років таборів за антирадянську пропаганду.
Перші три роки відбував у п'ятому лагері в Норильську, був учасником
відомого Норильського повстання. Після розформування лагеря — тюрма в
Грозному, Красноярськ, Тайшет (Байронівка). З 1958 по 1965 — табори
Мордовії. Впродовж п'ятнадцяти років неволі Віктор Митарчук виявляв своє
мистецьке покликання. Примусова каторжна праця не позбавила його прагнення
кожну вільну хвилину повертатись до творчості. Щоправда, в Норильську
обставини йому не дали створити більше 5-6 робіт.
На жаль, імена багатьох портретованих плин часу стер у пам'яті
художника, який нині страждає майже цілковитою втратою зору. Та важливе
те, що усі портретовані були політв'язнями, присвятили своє життя боротьбі
зі злочинним режимом. Можливо, що донесені до сьогодні портрети з лагеря є
єдиною пам'яткою про невідомих героїв. В його портретній галереї ми
зустрічаємо і колишніх січових стрільців (Колодницький), і вояків ОУН-УПА
— Миколу Попчука (був суджений на 20 літ каторги в Тайшетських лагерях — з
1990 року голова Волинського Братства ОУН-УПА, помер в 1998 році), і
дивізійника Романа Шумського, згодом, після двох втеч з радянського полону
— військовика кущової оборони УПА на Радехівщині, і оборонців української
віри (Сліпченко), і молодих шістдесятників (Василь Шершень).
Декілька акварельних робіт точно передають вигляд лагерних зон.
Зрозуміло, що художник виконував і безліч рисунків на таборових листівках
до Різдва і Великодня, які освітлювали душу кожному від дотику до
справжнього таланту.
