• Різне
  
• Село
  
• Доля людська
  
• Історія
  

Поняття "Волинь" відзначається певною стійкістю, хоча й різними підходами та характеристиками щодо його означення та окреслення і, особливо, в історичних часі та просторі. Представники різних наукових напрямів історії, етнології, топоніміки, геральдики а також географії, філології та інших наук відмічають стійкість цього поняття з давніх-давен. Проте в нього вкладався різний зміст, якщо вивчати регіон в історичній ретроспективі.

В давнину це була територія, на якій згадуються слов'янські племена дулібів, бужан, лучан, волинян та інші. Ведуться суперечки про справжність тієї чи іншої назви племені і території, яку воно займало, вивчаються літописи і хроніки, спогади іноземних авторів, матеріали археологічних розкопок тощо. Поєднання часових і просторових характеристик вказує на те, що "Волинь", "Волинська земля", "Волинське князівство", "Волинське воєводство", "Волинське намісництво", "Волинська губернія" і тим більше, "Волинська область" ніколи не вкладались в усі характеристики Великої Волині: природно-географічні, економічні, адміністративно-територіальні, історичні та інші. Тому поняття "Волинь" слід розглядати в історичному часі та існуючому на той час розумінні територіального простору в усій сукупності зв'язків і залежностей у господарстві, культурі, політиці тощо. Незважаючи на те, що в регіоні географічної ніші життя, якою була і є Волинь, закладались певні традиції, звичаї, побут, що засвідчують певні можливості саморозвитку населення, на них суттєво впливали змінні фактори, які носили місцевий, регіональний, державний і, навіть, епохальний характер, в тому числі поділи між державами, війни, голодомори та епідемії, ін­формаційні спалахи та науково-технічний прогрес, екологічні та інші чинники.

В різні часи поняття "Волинь" залежало у значній мірі від адміністративно-територіального поділу і державної приналежності, а саме спочатку в складі Київської держави, згодом у Волинсько-Галицькій державі, пізніше в складі Литви і Польщі, а ще пізніше - під владою Росії. Адміністративно-територіальні, політико-ідеологічні, релігійні, соціально-економічні зміни мали особливий вплив: руйнували або змінювали усталені народом традиції життя залишали свої глибокі

сліди і нашарування і могли мати як негативний так і позитивний наслідок у розвитку регіону.

Оскільки "Волинь", як поняття історичне багато в чому залежало від політико-адміністративного поділу та його змін, тому воно не завжди точно вписувалось в адміністративні кордони і, особливо, окремі частини поняття: За­хідна, Східна, Південна Волинь. Північні території більше перебирають на себе назву "Полісся", яка виходить за межі власне Волині, але входить в певну адміністративно-територіальну одиницю. Західна і Східна частини виступають як регіони різних держав в часи після Жовтневої революції і громадянської війни, а про південну частину окремо не згадується. Внаслідок радянсько-польської війни землі Західної Волині таки відійшли до Польщі за Ризьким миром 1921 р. і знаходились у її складі до 1939 р. За роки розмежування Волині між різними державами цим поняттям поляки визначали Волинське воєводство, а в УРСР поняття Волинь було більш розмите, бо включало в себе до 1939 р. території Житомирської і півночі Хмельницької областей як частин колишньої Волинської губернії.

З утворенням у грудні 1939 р. Волинської області в складі України, це поняття стало використовуватись стосовно цієї адміністративно-територіальної одиниці, а всі інші землі в історичному краєзнавстві отримали назву "Велика Волинь" - від західного кордону до східних кордонів Житомирської області.

Що стосується Південної Волині, то вона є історико-географічним поняттям, яке включає територію розташування Кременця, Острога, Славути, Ізяслава, Шепетівки, Полонного, Старокостянтинова, Ямполя та інших літописних поселень і сучасних населених пунктів півдня сучасної Рівненської та північних частин Тернопільської і Хмельницької областей. У різні часи на поняття "Волинь" часто накладались та накладаються або співіснують і такі поняття як "Галичина", "Полісся", що потребує окремого аналізу в історичному часі та просторі.

Використання понять "Волинь" і "Полісся" з точки зору науки повинно залежати від правильного визначення просторово-часових характеристик. В "Історії міст і сіл. Хмельницька область" присутній термін "Подільська Волинь", що взагалі не має права на існування, оскільки немає адміністративної одиниці з назвою "Поділля" чи Кам'янець-Подільська область після 1954 р. Правильно використовувати до тих частин Волині, які в складі інших областей назви -"Хмельницька Волинь", "Тернопільська Волинь" тощо. Отже, завжди необхідно точно вказувати до якого часу і якої території, у існуючих на той час кордонах, дослідник використовує ці поняття.

Своє розуміння понять "Волинь" і "Полісся" висловив у свій час український історик і краєзнавець Волині Олександр Цинкаловський, який назвав основну працю життя "Стара Волинь і Волинське Полісся" [1], що вказує на межі колишнього Волинського воєводства у складі Речі Посполитої.

Оригінальною є точка зору дослідника Волині з української американської діаспори В.Трембіцького [2], який розглядає поняття "Велика Волинь" у конкретно визначеному часі, зокрема, у 1918 р. У його монографії "Позиція Великої Волині в

Українській державі 1918 року" мова ведеться про Волинську губернію, Полісся, Холмщину і Підляшшя. Втім назва книги швидше всього має бути пов'язана не з поняттям "позиція", а з поняттям "становище", що відповідало б змісту. У статистичному співставленні В.Трембіцький подає такі цифри:

Властива Волинь (без Бердичівщини і Радомишльщини) - 75146 км 2 і з населенням 4647000; Полісся - 22000 км з населенням 672000; Холмщина -відповідно 15000 і 1200000, а Підляшшя - 10140 і 630000. Вся ця величезна територія складала 122286 км 2 з населенням 7109000 осіб різних національностей та віросповідань. Українців нараховувалось 4654000, що складало 59,10%, євреїв -1123100 (14,26%), білорусів -710000 (9,01%), поляків - 678600 (8,61%), росіян -335300 (4,25%), представників інших національностей - 373000 (7,77%) осіб. Варто зазначити, що у такому розумінні Велика Волинь, як подає В.Трембіцький, ніколи не існувала в одній адміністративно-територіальній одиниці. Навіть сьогодні, окремі території, згадані дослідником, знаходяться в різних державах та й в Україні волинські й поліські землі розташовані в різних областях сучасного адміністративно-територіального поділу. Слід зауважити, що В.Трембіцький не виділяє окремо Західне або Волинське Полісся, а говорить про північні поліські землі Волинської губернії.

Спірним залишається походження назви "Волинь". Місто Волин або Велинь (літописна згадка, під 1018 роком), плем'я волинян дають можливість стверджувати про давність назви [3]. Однак можливо, що назва краю означає його характеристику. Корінь (уеі) - українське "воло" означає підвищення, пагорб. Отже, Волинь - країна підвищень, як Поділля, що до XV ст. мало назву Пониззя -країна низовин, долин [4].

Поняття Волинь і Поділля упродовж багатьох століть змінювали свої межі й розмір території. Так, деякий час Брацлавщина належала до Волинського воєводства, а частина Волині входила до території Поділля. Причому на деяких польських картах XVII ст. Волинь сягала Дніпра і, навіть, Чернігівщини.

Перша літописна згадка на означення території Волині вміщена під 1077 р.: "Всеволод же вийшов супроти брата Ізяслава на Волинь і вчинив мир" [3, 121]. Різні точка зору про справжність тієї чи іншої назви племені і території, яку воно займало, існували та існують до сьогодні. Вивчались і вивчаються літописи і хроніки, спогади іноземних авторів, матеріали археологічних розкопок тощо, що знайшло свій відбиток у значній кількості досліджень [5].

Деякий час частина території, де жили дуліби, волиняни, бужани належала Володимирській, Червенській і Белзькій землям. Отже, територія Волині із заходу на схід бере початок з Червенської і Белзької земель, формується навколо Володимира і Луцька, поширюється на схід до Острога, Дорогобужа, Ізяслава. До Волинської землі у XII ст. входять міста Чорторийськ, Пересопниця і Погориння з містами та містечками, що визначає її умовні кордони і про що досить докладно, з використанням картографування, доводить М.Котляр у своїй монографії [6].

Адмінистративно-територіальний поділ українських земель у XV - XVIII ст., в тому числі Волині, вивчали М.Любавський [7] і Ф.Шабульдо [8] та детально

висвітлив Микола Крикун у своїх працях, серед яких вирізняється монографія, видана у 1992 р. В ній досить чітко визначено кордони воєводств Подільського, Брацлавського, Київського і Волинського за згаданий період історії їх існування. Таким чином, майже за чотири століття автор висвітлив проблеми історичної географії, що стосуються адміністративного поділу Волинського воєводства і частини земель Полісся, які входили в нього [9].

З утворенням 4 грудня 1939 р. Волинської області в складі України поняття "Волинь" стало використовуватись стосовно цієї адміністративно-територіальної одиниці, а всі інші волинські землі в історичному краєзнавстві отримали назву "Велика Волинь", яка охоплює територію від західного кордону до кордонів між Житомирською і Київською областями" [10].

Поняття "Волинь", у часі та історико-політичних змінах, а також у просторових характеристиках добре ілюструє геральдика. Герби Волині мають глибоке історичне коріння і відомі багатьом дослідникам різних часів. Вони викликають певний історичний інтерес та наукові дискусії. Полісся також має свою символіку, яка характеризується давнім глибоким корінням. Одним з давніх можливих варіантів герба є герб Полісся і Володимирської землі кінця ХІП -початку XIV ст., котрий мав у своїй основі "погоню"- озброєного срібного вершника з білою корогвою, на якій вміщено червоний хрест. Цей знак разом з гербом Галицького князівства був на грамоті Юрія І Львовича, з датою - 1313 р. і вивчався відомими дослідниками Волині О.Цинкаловським і П.Батюшковим [11], а також М.Грушевським [12]. Звичайно, що теперішній поділ на області і райони є штучним і не співпадає з історичними регіонами, але вже відбувається процес формування місцевої символіки - гербів і прапорів областей, районів, населених пунктів у межах сучасного адміністративно-територіального поділу.

Литовська Русь, до якої входили землі Волині й Полісся, разом з Червоною Руссю були основою Володимиро-Галицької землі початку XIV ст., а тому герби "погоня" і золотий лев на синьому тлі об'єднувались в один знак.

З утворенням 12 грудня 1796 р. Волинської губернії до неї увійшли частково землі колишнього Київського воєводства, південна частина Полісся по правому березі річки Прип'ять та Волинське воєводство. Центром губернії стало місто Житомир. Волинська губернія проіснувала до 1925 р., коли в Україні було створено округи за новим адміністративно-територіальним поділом. У Польщі відновилось Волинське воєводство, яке проіснувало до 1939 р. Поліське воєводство в складі Польщі та з центром у Пінську до 1939 р. включало частину територій сучасних Камінь-Каширського, Ратнівського і Любешівського районів.

Характеристика Волинської області, історія вивчення її території у різних аспектах викладена у праці науковців Луцького педінституту (тепер Волинського університету) "Географія Волинської області", опублікованій у 1991 р. за редакцією професора П.Луцишина. Видання охоплює широкий аспект проблем з точки зору природно-географічної, історико-географічної, розвитку і розміщення народногосподарського комплексу та його складових, а також географію невиробничої сфери [13].

Полісся як і Волинь вирізняється кількома окремими регіонами з точки зору фізгеографії. В цілому Полісся охоплює басейн річок Прип'яті і Десни і розташоване в межах Польщі, Росії, Білорусі та України. Українське Полісся займає значну частину півночі Української держави і в ньому виділяються кілька частин: Волинське або Західне Полісся, Житомирське, Київське, Чернігово-Сіверське. Західне Полісся в адміністративно-територіальному поділі охоплює Волинську і Рівненську області. Окрема область називається Малим Поліссям. Разом з тим Західне Полісся ще виступає у різних наукових виданнях як Волинське Полісся. Зокрема, вже згаданий двотомний словник О.Цинкаловського має назву, "Стара Волинь і Волинське Полісся". Можливо сьогодні у сучасному адміністративно-територіальному поділі Полісся визначається південними кордонами тих районів Волинської і Рівненської областей, які відносять до цієї зони. У межах Волинської області Полісся позначається смугою, яка починається північніше Володимира-Волинського від місця впадіння р. Луги у Західний Буг. Далі південна лінія проходить через Локачинський район, північніше Луцька, зачіпаючи частково Ківерцівський район, що добре ілюструє фізико-географічна карта Волинської області [14]. У межах Рівненської області південна межа Полісся проходить північніше Рівного від Клевані - Оржева - Тучина і Корця (включно) [15]. Отже Західне або Волинське Полісся визначається на півдні умовною межею Устилуг - Корець, на що вказують фізико-географічні карти Волинської та Рівненської областей.             ;

■~ Регіон Волинського Полісся таким чином в адміністративному районуванні має такий вигляд:

А) Райони Волинської області: Володимир-Волинський (північніше Устилуга і Володимира-Волинського), Камінь-Каширський, Ковельський, Локачинський (північна частина із Затурцями), Луцький (північніше Луцька), Любешівський, Любомльський, Маневицький, Ратнівський, Рожищенський, Старовижівський, Турійський, Щацький.

Б) Райони Рівненської області: Березнівський, Володимирецький, Гощанський (Тучин - Корець), Дубровицький, Зарічнянський, Костопільський, Корецький (північна частина з Корцем), Рівненський (північніше Рівного, Олика -Клевань), Рокитнівський, Сарнівський.

Західне Полісся багате історією людей і населених пунктів, серед яких є давні і найбільш відомі.

А) Населені пункти Волинської області: Берестяне, Велика Глуша, Велимче, Голоби, Головне, Заболоття, Затурці, Згорани, Камінь-Каширський, Карасин, Ківерці, Ковель, Колки, Копилля, Кортеліси, Куснище, Купичів, Лопатень, Лишнівка, Луків, Любешів, Любомль, Маневичі, Піща, Переспа, Прилісне, Ратно, Світязь, Стара Вижівка, Старий Чорторийськ, Тростянець, Троянівка, Турійськ, Туропин, Уховецьк, Цумань, Четвертня, Щацьк, Ягодин.

Б) Населені пункти Рівненської області: Бельська Воля, Березне, Висоцьк, Володимирець, Глинне, Деражно, Дубровиця, Зарічне, Клевань, Костопіль, Корець, Кузнєцовск, Мизово, Рафаловка, Рокитно, Олександрія, Озерськ, Оржев, Немовичі,

Переброди, Першотравневе, Сарни, Серники, Соснове, Старе Село, Степань, Томашгород, Тучин. Ці населені пункти, а також інші, які будуть досліджуватись у процесі підготовки енциклопедичного тому з історії міст і сіл України «Волинська область», мають бути включені в цей том.

У низці досліджень з історії Волинської області важливе місце займають проблеми Полісся. Край, який на сьогодні є джерелом вивчення етнічних процесів, де збереглись значні шари традиційної духовної та побутової культури, релікти природи - це і є Полісся. Серед публікацій варто вирізнити колективну монографію українських і білоруських вчених "Полесье. Материальная культура" [16] і матеріали наукових конференцій 1996 р. в Києві "Полісся: мова, культура, історія" [17] і 1997 рр. в Луцьку "Полісся: етнікос, традиції, культура" [18].

Також у матеріалах X наукового збірника "Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі тисячоліть" (Луцьк: Надстир'я, 2002) вміщено статті А.Дмитренко "Полісся як історико-етнографічний регіон України: локалізація, межі районування" [19, 5-8], П.Скавронського "До питання про трактування Полісся та пов'язаних з ним термінів в сучасній географічній науці" [19, 16-17], П. Ткачука "Статус Полісся в історичній географії, лінгвістиці й етнографії Східної Європи" [19, 17-19].

Незважаючи на інтерес до минулого, ще мало приділяється уваги саме українському Поліссю, яке пережило багато трагічних подій у своїй історії. Лише у XX столітті тут прошуміли дві світові війни і різні збройні конфлікти. Поліський край бачив австрійських, німецьких, польських, російських окупантів, які між собою ділили ці землі.

Як колись у 1275 р. в літописі з'явилась перша згадка про Полісся на означення території, де вказувалось, що йшов князь Мстислав Данилович від Копила (тепер село Копилля Маневицького району) "пустошачи по Поліссю", так і сьогодні спустошення краю продовжує відбуватись: від 1986 р. "іде князь Чорнобиль пустошачи по Поліссю". Наслідки Чорнобильської трагедії спричинились до того, що виїздять люди, в основному молодь та інтелігенція, руйнуються архітектурні та історико-культурні пам'ятки, занепадають могили пращурів. Багата на побутові традиції, обрядовість та фольклор Поліська земля разом з людьми втрачає живодайне генетичне коріння усної народної творчості.

Величезні та незворотні наслідки негативного характеру має аварія на Чонобильській атомній електростанції. У межах області майже не зростає кількість населення, яке за чисельністю знаходиться на довоєнному рівні. Молодь намагається знайти собі роботу і кращі умови життя за межами Волино-Поліського краю і за межами України. Тому на порядок денний виступають проблеми демографічного і генетичного виховання, які й сьогодні у зародковому стані дослідження. З великими труднощами пробивають шлях геральдика і генеалогія, які завжди сприяють вихованню самосвідомості та національній ідентифікації. Це означає певною мірою відсутність необхідного рівня самосвідомості і національної свідомості. Втрата історичних коренів, які живлять історичну пам'ять, завжди веде до самозабуття. Відсутність тривалий час належної уваги до проблем вивчення

Полісся і, зокрема Волинського, яка б на державному рівні могла б мати кілька програм, ускладнює ситуацію щодо дослідження історії та культури краю. Необхідно було б забезпечити хоча б мінімальні можливості збереження пам'яток їх фіксацію та реєстрацію, а також створити ту історію, на яку заслуговує Полісся, можливо й у багатьох томах як це зроблено стосовно Карпатського регіону. Якщо Поліський край сьогодні постачає державу людьми, духовними надбаннями, то і Поліссю потрібна відповідна увага. Тому важливою справою є створення музею Західного Полісся, який планується на базі Маневицького краєзнавчого музею, а також тематика державного рівня "Західне Полісся: історія та культура" і теми з економіки, природи та екології, які виконується вченими Волинського державного університету з 2002 року.

1.  Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник -від найдавніших часів до 1914 року в 2-х томах. Т. 1. - Вінніпег, 1984. - 600 с; Т. 2. - Вінніпег, 1986. - 578 с

2.   Трембіцький В. Позиція Великої Волині в Українській державі 1918 року. -Вінніпег-Нью-Йорк, 1993. - С 60-61

3.  Літопис Руський. - К.: Дніпро, 1989. - С 6, 82.

4.  Янко М. Топонімічний словник-довідник Української РСР. - К., 1973. - С 38.

5.  Андрияшев А. Очерк истории Волынской земли до конца XIV столетия. - К., 1887. - С. 7-14; Аркас М. Історія України-Русі. - К., 1990. - С. 10-17; Батюшков П. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. - СПб, 1888. - С. 1-8; Грушевский М. Очерк истории украинского народа. - К., 1990. - С. 15-22; Дорошенко Д. Нарис історії України. - Львів, 1991. - С. 40-42; Історія Волині з найдавніших часів до наших днів. - Львів, 1988. — С. 8-26; Иванов П. Историчес­кие судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца XIV века. -Одесса, 1895. - С. 27-65; Котляр Н. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX - ХШ вв. - К., 1985. - 183 с; Крип'якевич І. Галицько-Волинське князівство. - К., 1984. - 172 с; Кучинко М. Історично-культурний розвиток західного Побужжя в IX - XIV століттях. - Луцьк, 1993. -С.   101-105; Левкович І. Нарис історії Волинської землі (до  1914 року).  -Вінніпег,  1953 (перевид). - Луцьк,    1992. - С  5-8.; Пашуто В. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - М., 1950 та інші.

6.  Котляр  Н.   Формирование  территории  и  возникновение   городов  Галицко-Волынской Руси IX - ХШ вв. - К., 1985. - С. 72-74, карта.

7.  Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства, ко времени издания первого Литовского Статута: исторические очерки. - М., 1892. - С. 38-43, 209-213.

8.  Шабулъдо   Ф.   Земли   Юго-Западной   Руси   в   составе   Великого   кнжества Литовского.-К, 1987. - С. 37-103.

9.  Крикун   Н.   Административно-территориальное   устройство   Правобережной Украины в XV - XVIII вв. - К., 1992. - 157 с, карты.

10. Державний архів Волинської області: Путівник. - К., 1990. - С 209-217 (Довідка про адміністративно-територіальний поділ Волинської області).

П.Батюшков П. Холмская Русь. - СПБ, 1887. - С. 37; Онуфрійчук М. Давній герб Волині//Волинь. - 1991.-№ 1.-С. 20-24;

12.Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.-Львів, 1913. - С 126.

13.Географія Волинської області. - Луцьк, 1991. - 164 с

14.Атлас Волинської області. - М., 1991. - С 2.

15.Атлас Ровенської області. - М., 1985. - С 15.

16.Полесье. Материальная культура. - К.: Наукова думка, 1988. - 447 с.

17.Полісся: мова, культура, історія. - К.: Б.в., 1996. - 467 с.

18.Полісся: етнікос, традиції, культура. - Луцьк: Вежа, 1997. - 264 с

19.Минуле і сучасне Волині й Полісся: край на межі тисячоліть. Матеріали X наукової історико-краєзнавчої конференції, яка відбулася у Старому Чорторийську, Маневичах, Четвертні та Нововолинську в 2000 - 2002 рр. -Луцьк: Надстир'я, 2002.-292 с