Працюючи
на одній з головних залізничних станцій Лондону, я автоматично попав у
поважне коло англійської спільноти. Під час праці мені доводилося багато
разів бути перекладачем, бо серед працівників станції було багато поляків,
українців, кілька чехів. Як у житті буває, час від часу виникали різні
проблеми, а ніхто з чужинців на той час не знав англійської так, як я. От
і став перекладачем. Це дало мені можливість познайомитися з визначними
особами англійського світу. Нелегко було здобути в них довіру, і тому
треба було більше з ними спілкуватися.
Загальною ознакою англійського
світу є велика мережа різних організацій, де англійці проводять свій
вільний час. На нашій залізниці була широко розгорнута на добровільній
осонові «Перша поміч». Цій організації надавалося важливого значення, і
майже всі працівники вважали престижним бути членом цієї організації.
Члени, які були добре вишколені та віддані цій організації, відігравали
велику ролю в часі непередбачених випадків. Вони брали на себе повну
відповідальність за першу допомогу та негайного наведення порядку. Навчали
їх лікарі, пожежники і спеціяльні відділи з газових чи інших подразнюючих
речовин.
Я став
членом «Першої помочі», й мене вислали на спеціяльний курс інструкторів,
який я успішно закінчив. Опісля мені доручили відповідальність за ведення
цієї праці й на моїй станції. Це була важлива функція. Я часто бував на
різних нарадах, а головно, коли мали відбуватися якісь важливі події і
треба було мати до діла з великою масою людей на станції. Першим великим
напливом людей був похорон короля Джорджа VI. Його тіло з нашої станції
Паддінґтон відправляли до Віндзору. Станція була спеціяльно підготовлена
до такої події. Це було прощальне місце з королем у Лондоні, бо дальша
програма похорону була вже приватна. На похороні монарха були всі державні
особи, представники амбасад і вся англійська еліта. Пропускали на цю
церемонію тільки за спеціяльними запрошеннями. Мені також випала честь
бути запрошеним.
Квиток-посвідка
на призначене місце під час похорону короля Джорджа VI.
1952
рік.
За час
моєї праці принагідних зустрічей було дуже багато. Я знайомився з
визначними особами, при тому діставав деяку інформацію про ситуацію в
Україні. Будучи членом Консервативної партії, допомагав виясняти деякі
обставини та знаходив приятелів - прихильників нашої справи. Кілька разів
мені пропонували кандидувати на пост радника місцевої влади. Цього я
прийняти не міг, бо це вимагало великої посвяти і праці, а я мав доволі
обов'язків у своїй громадській праці.
...Рік за
роком пробігали швидко. Прийшов час, коли треба було піти на заслужений
відпочинок. Донині пам'ятаю ту увагу і пошану, яку мені виявили при
відході на пенсію. Зробили мені й приємну несподіванку - нагородили
почесним орденом св. Йоана. Хочу сказати, що такими почестями дуже рідко
наділяють, а головно чужинців. Мене зацікавило, хто ще з українців має або
мав таку нагороду. Виявилося, що мали князь М. Карашевич -Токаржевський і
двоє українців з Канади.
