Починаючи від шкільної лавки,
різних курсів, праці в Організації та інших ділянках громадського життя, я
мав нагоду познайомитися з сотнями моїх однолітків та однодумців. Ми
творили моноліт, мали спільні думки і бажання. Часом ми падали жертвою
одного чи другого завойовника в боротьбі за свої ідеали.
Багато наших братів і сестер,
батьків, рідних пережили цю страшну дійсність, але небагатьом пощастило
працювати в ім'я правди та справедливости. Хочу згадати моїх односельчан і
їхню долю. М. Ригайло пройшов фронт, полон і опинився в Канаді. Там він
включився до громадської праці. Мої сусіди Григорій Липка, Гілярій
Чупровський, Євген Романович перейшли війну, попробували її гіркого
полону. А через Українську Дивізію опинилися в Англії мої сусіди Мирон і
Михайло Штогрини, які осіли в Манчестері. Шкільний приятель Михайло
Гайдукевич - у Брадфорді. Він був в УПА, потім захворів і одержав дозвіл
відійти на Захід. Дістався до Німеччини, а потім до Англії. Здоров'я його
було підірване і після кількох важких операцій відійшов у вічність у
молодому ще віці. Другим побратимом зі школи був Михайло Фурда. З таборів
біженців йому вдалося емігрувати до Америки. Там він також включився до
громадської праці. Довгі роки був головою Спілки Української Молоді
Америки. З самоосвітніх курсів - Володимир Леник. За наказом Організації
був висланий до Німеччини, де мав виконувати завдання організувати
українську молодь, яка попала на примусові роботи. Його заарештували
Гестапівці і запроторили до концтабору в Дахав. Там він пробув до кінця
війни. Врятувавшись з цього пекла, поселився у Мюнхені та включився до
громадського життя. Згодом став ініціятором придбання будинку Інтернату.
Опісля був директором цього Інтернату і головним виховником
молоді.
З педагогічних курсів першого
зустрів я в Лондоні Андрія Бідося. Як він розповідав, за наказом
Організації він пішов до Української Дивізії, де проводив роз'яснювальну
роботу та готував вояків до служіння національній справі. У Мюнхені живе
мій приятель інж. Григорій Комаринський. Він громадський і політичний
діяч. Друзі з організаційної мережі Богдан Кашевка, Іван Рахінчук, Михайло
Садовський, Михайло Гусак працюють на громадській і виховній
нивах.
В Америці живе мій сусід,
довголітній член ОУН Михайло Іваськевич. Через табори біженців опинився в
Міннеаполісі, де, як і всі, включився до громадської праці. З педкурсів у
Детройті (Америка) жив мій дальший родич Василь Папіж, уже покійний. Він
редактор фотоальбому «Підгаєцька Земля», громадський і політичний
діяч.
Годі всіх перерахувати. Доля
розкидала нас по світу, але кожний працював і далі працює для однієї мети.
Ми намагалися робити те, що було не під силу нашим друзям в Україні, й
гідно вести українську справу на чужині. Більшість моїх приятелів загинула
в нерівній боротьбі з ворогами. Багато пропало в Сибірі, але ніхто не
підкорився ворогові. Не можу їх забути і ніколи не забуду. Вони були тих
самих переконань, жили тими самими ідеалами, що і я.
Невблаганна смерть забирає від
нас дорогих нам людей. Але такий уже Божий закон, що хто народився, мусить
і померти. Кожний з нас старався не змарнувати прожиті роки, а віддати їх
служінню нашому народові та Україні.
Щиросердечна
подяка
Ось і все, мій любий читачу.
Ти перегорнув останню сторінку цієї книжечки - моєї скромної праці, яку
приношу в пам'ять молодим поколінням України. Хай знають про правдиве
життя людей на еміграції, яких вороги-росіяни обзивали зрадниками свого
народу. Тобі, дорогий читачу, судити і пам'ятати, що всі ми жили Україною
і будемо нею жити до кінця життя. Всі ми так швидко і так непомітно
розцвітаємо в молодості й красі, і так само швидко та непомітно в'янемо. У
цьому великому невідомому є велика Божа мудрість - кожен день свого життя
приймати як неоціненний дар. Старатися прожити не марно. «Хто скупо сіє -
той скупо жатиме, а хто сіє щедро - той щедро жатиме, - каже апостол
Павло. - Що людина посіє, те й пожне. І хто сіє для власного тіла свого,
той від тіла тлінне пожне. А хто сіє для духа, той від духа пожне життя
вічне».
Моя скромна праця не була б
довершеною, якби я не подякував за зрозуміння і моральну підтримку моїй
дорогій дружині Телма Кора. Вона була моєю підтримкою через усе життя на
чужині. Своєю ласкою та добротою зігрівала мене, допомагала поборювати
труднощі. В часах недуги була завжди біля мене. Низький поклін і шана їй
за це.
Висловлюю подяку керівництву
та персоналові друкарні й усім тим, хто своєю працею спричинився до
видання моїх спогадів.
Господи, Ти завжди був для
мене милосердний. Ти, Господи, давав мені завжди більше, ніж я просив у
Тебе. Не поскупися уділити зі Своєї щедрої десниці ласки і благодаті для
тих, хто серцем торкнеться рядків цієї книги.
